Аптечні настоянки лікарських трав: спиртові та без спирту. Які краще купувати?

Ви заходите в аптеку, щоб купити настоянку лікарських трав:  для сну, серця, імунітету або ж нервової системи. На полиці стоять два флакони. На одному написано: «спиртова настоянка», на іншому – «без спирту». І у вас виникає логічне питання: «Яку з них обрати, щоб не нашкодити собі і водночас отримати очікуваний лікувальний ефект?»

На перший погляд відповідь здається очевидною. Безалкогольний варіант сприймається як більш безпечний, сучасний та «правильний». Етиловий спирт же часто асоціюється з чимось небажаним або навіть шкідливим. Проте якщо подивитися на цю ситуацію з точки зору фармакогнозії та технології екстракції, все є значно складнішим і не таким однозначним.

Чому спирт десятиліттями був «золотим стандартом»

Класичні аптечні настоянки – валеріани, глоду, пустирника, звіробою – готували на етиловому спирті не через традицію чи інерцію, а з чітких технологічних причин. Етиловий спирт у концентраціях 40–70% має унікальну властивість: він здатний ефективно розчиняти як полярні, так і напівліпофільні сполуки, що робить його універсальним екстрагентом для більшості лікарських рослин.

Саме завдяки цьому спиртові настоянки добре вилучають флавоноїди, фенольні кислоти, алкалоїди, глікозиди та частину ефірних компонентів. Окрім екстракції, спирт виконує ще одну ключову функцію. Він стабілізує отриманий препарат. Спирт пригнічує ферментативні процеси в рослинній сировині, зменшує окиснення активних речовин і водночас слугує ефективним консервантом.

Як результат, такі настоянки мають передбачувану дію і зберігають свої властивості не тижнями, а роками. Саме це й зробило спирт «золотим стандартом» у фармацевтичній та фітотерапевтичній практиці.

Походження «безалкогольних» екстрактів

Поява безспиртових екстрактів на основі суміші вода–пропіленгліколь–гліцерин пов’язана насамперед із запитами споживачів та регуляторними обмеженнями застосування етилового спирту. Частина людей принципово уникає алкоголю навіть у мінімальних кількостях, інші шукають продукти для дітей або осіб із медичними протипоказами. Поряд з тим для роботи зі спиртом потрібна спеціальна ліцензія, яка очевидно, коштує чималеньких грошей. 

З технологічної точки зору система екстракції вода–пропіленгліколь–гліцерин дійсно працює, але працює інакше, ніж спирт.

Як поводяться активні речовини у водно-поліольній системі 

Суміш води, пропіленгліколю та гліцерину добре підходить для стабілізації гідрофільних сполук. У такому середовищі відносно добре зберігаються глікозиди, зокрема салідрозид родіоли, флавоноїдні глікозиди, полісахариди та частина фенольних кислот. Для деяких рослин, наприклад липи або солодки, така форма може бути цілком виправданою, а інколи навіть зручною з точки зору застосування.

Втім, у цієї системи є й принципові обмеження. Ліпофільні сполуки, зокрема алкаміди ехінацеї або гіперфорин звіробою, у водно-поліольному середовищі стабільні значно гірше. Аскорбінова кислота з плодів шипшини швидко окиснюється, антоціани горобини залишаються чутливими до pH та світла, а світлочутливі молекули деградують швидше, ніж у спиртових настоянках.

Важливо також розуміти, що пропіленгліколь і гліцерин не є консервантами в класичному фармакологічному сенсі. Тому без ретельного контролю доступу кисню, світла та кислотності стабільність таких екстрактів є обмеженою.

Стабільність як ключовий критерій вибору

З практичної точки зору саме стабільність є однією з головних відмінностей між цими формами. Спиртові настоянки, як правило, менш чутливі до умов зберігання і повільніше втрачають активність. Безспиртові екстракти стабільні лише за дотримання певних технологічних умов і часто мають реальний строк збереження активних речовин у межах 6–12 місяців.

Це не робить їх «поганими», але означає, що вони потребують іншого підходу до виробництва, зберігання та очікувань споживача.

Що краще? Спирт чи без спирту

Якщо метою є максимальне вилучення активних речовин і довготривала стабільність, спирт залишається оптимальним екстрагентом. Якщо ж пріоритетом є м’яка, безалкогольна форма, орієнтована переважно на глікозиди й поліфеноли, водно-поліольна суміш може бути доцільною.

Водночас називати такі екстракти повним еквівалентом класичних спиртових настоянок з наукової точки зору некоректно. Це різні технологічні рішення, які вирішують різні завдання.

Але оскільки для більшості моїх читачів досить складно орієнтуватись в хімічних тонкощах приготування екстрактів з лікарських трав, то їм, очевидно, краще застосовувати настоянки на спирті. Між іншим, такі настоянки вітчизняного виробництва і набагато дешевші. 

член-кореспондент НАН України, доктор хімічних наук, професор Сергій Ярмолюк,
Громадська спілка «Науково-виробничий центр фітопрепаратів «ДОБРАДІЯ»,
Інститут молекулярної біології і генетики НАН України